Гнів.
 

У грудях біль клекоче
Й невиплаканий гнів.
Та я розмов не хочу,
Серйозних - й поготів.

Я хочу дуже тихо
Піти у свій куток
Й знайти в молитві втіху -
Най біль вгамує Бог...

...На простирадло синє
Я голову кладу...
Надбала досвід нині -
Не зраду, не біду.

Хоч спати неможливо -
Женуть мій сон думки,
Образи в них, на диво,
Все менше. Навпаки -

Приходить розуміння
Глибоке і ясне:
Жорстоких слів каміння,
Що зранило мене,

Безжалісно жбурляла
Диявола рука,
А ти в тім винен мало...
Хоч нас обох спіткав

Цей іспит так невчасно,
Що розгубились ми,
Гнів не годуй - він згасне.
Лишаймося людьми.