Щастя

Софи-Ко · Регистрация: 08.12.2009

Зрозумій, що ми щасливі.
Не зумів – прийми на віру.
Не зумів – без розуміння
І без віри, та сприйми.
То лиш юності властива
Звичка бідкатись надміру,
Нездійсненні сновидіння
Проводжаючи слізьми.

У дорослих – все інакше.
Ну, принаймні, має бути.
Справжня зрілість – то є досвід
І придбань, і втрат гірких.
Сподівання змінять радше,
Віднайдуть нові маршрути -
Бо невже страждань не досить,
Щоб примножувати їх?

Не чекати дива – щастя.
Не шукати вражень – спокій.
Не плекати мрії – воля.
Бо життя – не там, колись,
А тепер. Тож хай не застить
Дим ілюзій юних років
Все, що поруч, що навколо.
Витри сльози й озирнись!

**ОльгаЗ** · 13.03.2019, 18:17

Прошу, до мене повернися,
Образу ладен я забути
І навіть… навіть зраду твою,
Для того, щоб з тобою бути.
Щоб завжди чути голосок твій,
Щоб бачити вуста і очі,
Твій стан гнучкий, твоє волосся
І серед дня, і серед ночі.
Ти пригадай часи колишні
І перші паростки любові –
Весь світ тримали ми в обіймах
І в поцілунках, в кожнім слові.
Був час п’янкий, був час духмяний,
Та звичка ворогом нам стала
І ти на мить якусь забула…
Забула, що мене кохала.
Я знаю, ти не є щаслива
І як колись, мене кохаєш,
Та через гордість або сором
До мене перша не ступаєш.
Що ж, відкриваю твої двері
І по моїх очах все бачиш,
Ми знову разом, ми щасливі –
І з радості в обіймах плачеш.

Володимир Ключак