[Софи-Ко]

Господи, як мені не помилитись?
Іншим не вірю. Чи вірить собі?
Боязно на роздоріжжі лишитись...
Але самотність в байдужій юрбі

(Дуже тяжка і небажана, звісно),
Все ж таки менше лякає, аніж
Думка чужа - та, що впевнено тисне,
Переконання шматує, мов ніж.

Ти заклякаєш і ти замовкаєш,
Ти аргументи ховаєш свої
Поспіхом, жмутом в кишені. Й тікаєш...
Та з того часу мов брила стоїть

На тім шляху, що собі змалював ти -
В недра бездонних безсонних ночей
Ти поринаєш відтоді, як в шахти.
Сумнів роз'ятрює душу й пече:

Раптом і справді ти схибив, ти втратив
Правильний курс? І рятунок один -
Кимось повідані координати
Просто на віру сприймай і іди?

Зрада собі - то насправді є зрада,
А чи смирення? Бо розум людський -
Сам собі ідол і сам собі правда...
Всім забаганкам своїм залюбки

Кориться, а от чужому коритись
Важко - тож в опорі він, у бою...
Господи, як мені не помилитись?
Дай мені Волю дізнатись Твою.